Суми, які не здалися

Сумщина межує з рф на 564 кілометри, і вранці 24 лютого колони пішли через кордон одразу в кількох місцях. Уже близько пів на другу дня російську техніку бачили біля Бездрика, Головашівки й Постольного, а незабаром бої почалися на північному й західному в'їздах до міста.

Найзапекліше було на вулиці Кондратьєва, біля кадетського корпусу й артилерійського училища, яке сумчани звуть «Артягою». Там стояла 27-ма реактивна артбригада. Росіяни кілька разів пробували прорватися до бази і щоразу відступали. Того дня біля корпусу загинули шестеро захисників. Бій за базу тривав три дні, і біля її воріт лишилася згоріла російська техніка.

Регулярних військ у місті майже не було: батальйонна група 81-ї аеромобільної бригади невдовзі відійшла до Лебедина. Суми тримала тероборона, яка тільки формувалася, і тисячі добровольців. Зброю видавали за списками, а потім просто роздавали. У гаражах і на заправках робили коктейлі Молотова — тисячами. Люди зносили пляшки, ганчір'я, їжу й ліки. Студенти, підприємці, бармени ставали бійцями за одну ніч.

Головна російська колона тяглася близько семи кілометрів вулицею Харківською — від «Хімпрому» до фонтану «Садко» — і пішла в обхід міста на Київ. У захоплених документах був план дійти до столиці за три–п'ять днів. Деякими днями на Сумщині перебувало до 10 тисяч одиниць російської техніки, а найдовша колона розтяглася на 200 км.

Не зумівши взяти Суми з ходу, росіяни взяли місто в кільце й пішли далі. Тепер тероборона воювала засідками. 26 лютого на Курській трасі знищили колону паливозаправників. 27 лютого на станції Суми-Товарна захопили БТР і двох солдатів, а в лісі біля Токарів — трьох танкістів, які казали, що думали, ніби їдуть на навчання.

Ціна була високою. 1 березня під Сироватками загинули п'ятеро бійців, серед них командир Олександр Коржаєв. 7 березня біля Нижньої Сироватки росіяни вбили чотирьох беззбройних розвідників тероборони — Георгія Цедіка, Олександра Бєлявського, Романа Кукленка та Євгена Степаненка. У мирному житті вони були підприємцем, банківськими працівниками й барменом. Їх поховано на Алеї героїв Центрального кладовища.

Увечері 7 березня російський літак скинув бомбу на житловий квартал на Роменській. Загинули 22 людини, серед них троє дітей. В одному зруйнованому будинку загинула вся родина — дев'ятеро людей. 15 березня тероборона нарахувала понад сотню обстрілів міста й околиць, а 21 березня після удару по «Сумихімпрому» стався витік аміаку.

Люди трималися одне за одного. Сусіди по підвалах ставали друзями, кав'ярня бариста з Донецька працювала з першого дня, і відвідувачі просили каву міцнішу. З перших годин у центрі запрацював волонтерський штаб, а першу вантажівку з допомогою провели в місто на початку березня ґрунтовками, які знали тільки місцеві.

Охтирка й Тростянець

Найважче в перші тижні довелося Охтирці. Уже 25 лютого реактивний снаряд «Ураган» із касетними боєприпасами влучив у дитсадок «Сонечко», де ховалися люди: загинули троє, серед них дитина. Бої за місто тривали чотири дні, Охтирка вистояла, але втратила міськраду, Будинок культури 1914 року й теплоелектроцентраль. Охтирка однією з перших отримала звання міста-героя.

Тростянець росіяни окупували вже 1 березня й тримали 31 день. Танки обстрілювали міську лікарню, а штаб окупантів розташувався на вокзалі. Поки місто було в окупації, сили оборони били по колонах довкола: 17 березня біля Тростянця знищили цілу колону ворожої техніки.

Перший тиждень оточення Суми жили без безпечних виїздів: мости підірвані, на трасах стояли російські колони, а будь-яка машина на дорозі ризикувала потрапити під обстріл. Люди ночували в підвалах і укриттях, сусіди ділилися водою та їжею, волонтери розвозили ліки літнім.

8 березня: перший коридор

Після кількох зірваних домовленостей 8 березня вдалося відкрити перший гуманітарний коридор: Суми — Голубівка — Лохвиця — Лубни — Полтава. Першими їхали вагітні, мами з дітьми, літні люди й люди з інвалідністю. За день виїхали близько 5 тисяч людей і понад тисяча автомобілів. Автобусів було менше, ніж планували: частина водіїв відмовилася вирушати. Колона тричі зупинялася, щоб пропустити російську техніку, і ніхто не знав, чи її не обстріляють.

Разом із сумчанами виїхали сотні іноземних студентів, які застрягли в місті через зруйновані мости. Лише індійських студентів було близько 700: вони дісталися Полтави, а 11 березня 674 громадяни Індії полетіли додому трьома рейсами з польського Ряшева.

9–18 березня: десятки тисяч людей

9 і 10 березня коридори працювали знову. За ці два дні, за даними віцепрем'єрки Ірини Верещук, із Сум, Тростянця й Краснопілля виїхали понад 60 тисяч людей. 18 березня погодили нові маршрути для області. Евакуаційні автобуси й колони приватних машин стали звичною картиною на виїзді з міста.

Прикордоння: евакуація, що не закінчується

Після звільнення області евакуація не припинилася, а лише змістилася до кордону. Уже 2022 року вздовж нього з'явилася 25-кілометрова зона безпеки. У серпні 2024-го, після початку Курської операції, примусову евакуацію оголосили у 28 селах — це близько 20 тисяч людей. Навесні 2025-го, під час російського наступу, вона охопила понад 200 населених пунктів і 86 тисяч мешканців, з яких понад 52 тисячі виїхали. До 2026 року 78 сіл Сумщини спорожніли повністю.

Людей вивозять рятувальники ДСНС, поліція, волонтери й місцеві громади — часто під обстрілами й дронами. Для переселенців у Сумах і сусідніх областях працюють пункти незламності, гуманітарні хаби та центри допомоги.

26 березня 93-тя бригада «Холодний Яр» разом із тероборонцями й місцевими партизанами звільнила Тростянець, який місяць тримала Кантемирівська танкова дивізія. За 31 день окупації там знищили 142 одиниці російської техніки, а в підвалах вокзалу катували людей. Того ж дня звільнили Боромлю й Стеблянки, а 27 березня росіяни пішли з найближчих до Сум сіл, підірвавши за собою міст через Псел.

4 квітня голова ОВА Дмитро Живицький оголосив, що жодного населеного пункту області окупанти більше не контролюють, а 8 квітня останні підрозділи вийшли з Сумщини. Суми так і не здалися. Сумщина залишила по собі заміновані поля й понад 120 загиблих цивільних лише за перші півтора місяця.

Після звільнення війна не пішла — вона переїхала на кордон. Уже влітку 2022 року вздовж нього створили 25-кілометрову зону безпеки, де діти вчаться тільки онлайн. Обстріли прикордонних громад стали щоденними: бували дні з двома десятками атак і місяці з понад 350.

3 липня 2023 року «шахеди» влучили в центр Сум — у будівлю СБУ, адмінбудівлю й житлові будинки. Загинули двоє, дев'ятнадцятеро поранені.

6 серпня 2024 року українські війська з території Сумщини зайшли в Курську область рф. Відповіддю стали ще жорсткіші удари по Сумах. Уже до 9 серпня в 28 прикордонних селах оголосили примусову евакуацію — близько 20 тисяч людей мусили виїхати.

28 вересня дрони двічі вдарили по медичному центру: другий удар прийшовся саме під час евакуації пацієнтів, загинули щонайменше дев'ятеро. 17 листопада ракета влучила в житловий квартал у центрі — 12 загиблих, серед них двоє дітей, 84 поранені. За 2024 рік область пережила майже 19 тисяч атак і близько 57 тисяч вибухів.

13 квітня 2025 року, у Вербну неділю, близько 10:20 дві балістичні ракети «Іскандер-М» вибухнули в центрі Сум, одна з них — біля конгрес-центру СумДУ. Люди йшли до церкви з вербою, їхали тролейбусом. Загинули 35 людей, серед них двоє дітей, понад 120 поранені. Україна заявила про касетні боєприпаси, це підтвердила посолка США. Канцлер Німеччини назвав удар воєнним злочином. Україна встановила вісьмох російських офіцерів, відповідальних за нього. А ще раніше, у ніч на 30 січня, удар по житловому будинку забрав 11 життів.

Навесні росіяни пішли в наступ на Сумщину. У травні вони захопили понад 400 км², зайняли Кіндратівку й тиснули на Юнаківку та Андріївку. Біля Сум, за словами Президента, зосередили близько 50 тисяч військових. Евакуація охопила понад 200 населених пунктів, а тривоги тривали по 14–15 годин на добу. 26 червня головнокомандувач Сирський заявив, що наступ зупинено.

30 вересня 2025 року указом №720/2025 Суми й Тростянець отримали почесну відзнаку «Місто-герой України». А в грудні, після ударів по енергетиці, без світла лишалися сотні тисяч споживачів області. Наприкінці 2025-го в Сумах відкрилася перша підземна школа, а до вересня 2026 року в області їх стало п'ять — на 1360 місць, де очно, позмінно, навчаються 1944 учні.

Фронт стоїть приблизно за 20 кілометрів від міста, біля Юнаківки, Яблунівки й Кіндратівки, і вже понад рік росіяни не можуть просунутися ближче. Восени 2026 року ЗСУ навіть відвоювали частину території на північ від Сум. Але місто щодня атакують дрони, керовані авіабомби й ракети.

4 квітня 2026 року дрон влучив у 16-поверхівку, 11 людей поранені. 3 липня шість авіабомб упали на центральну вулицю, загинули четверо, серед них п'ятирічна дівчинка з мамою. 4 серпня з-під завалів власного дому дістали двох сестер, п'яти й десяти років. 8 вересня дрон атакував потяг на Сумщині, а коли приїхали рятувальники, ударив удруге. 9 вересня дрон влучив у торговельний центр, загинули двоє 21-річних. Поїзди тепер не доходять до Сум і зупиняються в Конотопі.

За чотири роки великої війни на Сумщині загинули понад 570 цивільних, серед них близько 30 дітей, ще майже 2500 поранені. Зруйновано або пошкоджено понад 13 тисяч осель і 335 закладів освіти, 78 сіл повністю спорожніли. І все ж Суми працюють: відкриваються кав'ярні, діти йдуть до підземних шкіл, театр грає вистави в укриттях, а лікарні приймають більше пацієнтів, ніж будь-коли.

За десять місяців 2025 року, з 1 січня до 31 жовтня, Сумську громаду атакували 543 рази — у чотири рази частіше, ніж за весь 2024-й: 455 атак дронів, 38 керованих авіабомб, 28 ударів РСЗВ, 16 ракет і 6 артилерійських обстрілів. Загинули 72 людини, 434 дістали поранень. Пошкоджено 245 багатоповерхівок, 494 приватні будинки (25 зруйновано) й понад 300 інших будівель. Найважчим місяцем став серпень — 111 атак.

У 2026 році зброя змінилася: місто регулярно накривають серіями по 3–8 керованих авіабомб, б'ють реактивними дронами й FPV-дронами на оптоволокні, а з червня до міста дістає артилерія. До 7 жовтня 2026 року в громадах області, що перебувають під примусовою евакуацією, загинула 121 людина, а в цих зонах досі живуть понад 34 тисячі людей, серед них 436 дітей.

Дні жалоби

Сумська громада оголошувала жалобу: 14–15 березня, 9 вересня, 29–30 вересня, 18–19 і 23 листопада 2024 року; 30–31 січня, 14–16 квітня, 7–8 травня, 15 травня, 3–4 червня 2025 року; 7 травня, 4 липня, 16 липня, 5 серпня й 10 вересня 2026 року. 13 квітня 2026 року, у першу річницю Вербної неділі, область відзначила день пам'яті.

Відбудова

Місто відновлює те, що може. У березні 2026 року почали відбудову багатоповерхівки на Героїв Крут, 68А, зруйнованої 30 січня 2025-го: спершу підсилюють каркас, мешканцям компенсують оренду житла. СумДУ за благодійні кошти перекриває дах конгрес-центру й замінив десятки вікон після Вербної неділі. Готель Optima відкрив 57 номерів після удару дронів. Діти навчаються в підземних школах, а енергетики після кожного удару повертають світло й воду.

4 листопада 2023 року навпроти артилерійського училища, поруч із меморіалом 27-ї бригади, відкрили арт-інсталяцію скульптора Андрія Федченка: бетонний контур Сумщини з силуетами воїнів і датою вторгнення. На Центральному кладовищі з 2014 року є Алея слави, де поховані й ті, хто загинув у 2022-му. У жовтні 2024 року біля храму відкрили ще одну алею — 29 портретів полеглих бійців 155-го батальйону.

Найкраще вшанування — знати ці імена й ці дати. І коли стане безпечно, приїхати до Сум.