Історія Сум

Точної відповіді немає, і сумчани люблять про це сперечатися. Найправдоподібніша версія — річкова. На місці міста здавна текли річки Сума й Сумка; нинішня Сумка, ймовірно, колись і звалася Сумою, а Сумкою називали теперішню Стрілку. Тож козаки, найпевніше, просто назвали поселення за річкою. У документах XVII століття місто так і записано: «Сумин город».

Друга версія — легенда про скарб. Нібито на березі Псла перші поселенці знайшли три мисливські сумки, повні золота. Історики припускають, що такі сумки справді могли загубити гінці — царські чи посланці Богдана Хмельницького. Саме ця легенда потрапила на герб: три чорні сумки на срібному полі. На вулиці Воскресенській з 2008 року стоїть пам'ятний знак «Сумка» — сумка над криницею.

Третя версія жартівлива. Кажуть, що козаки на новому місці сумували за дружинами й коханими, які лишилися на Правобережжі, тож і назвали місто Сумами. Красива гра слів, але серйозно її ніхто не розглядає.

До середини XVII століття землі над Пслом були частиною Дикого поля — малолюдного степового прикордоння, де господарювали татарські загони. Тут лишалися хіба що давні городища; переселенці згадують одне з них, Берлицьке, саме на місці майбутніх Сум.

Після поразок у Хмельниччині тисячі родин із Правобережжя рушили на схід, на вільні землі Московської держави. Серед них був Герасим Кондратьєв, отаман містечка Ставище Білоцерківського полку. Він привів на Псел козаків і селян, а 24 червня 1655 року близько сотні козаків подали цареві чолобитну з проханням дозволити оселитися. Дозвіл дали 26 червня 1655 року. Ця дата і вважається офіційною датою заснування.

Втім, є й інша думка. Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Микола Костомаров писали про 1652 рік, спираючись на звіти воєвод і документ, датований 7160 роком від створення світу, тобто 1652-м. Цілком можливо, що невелике козацьке поселення з церквою існувало тут ще до приходу Кондратьєва, а чолобитна 1655 року лише оформила те, що вже було.

1 липня 1656 року слободу оголосили містом і почали зводити фортецю. З Москви прибув воєвода Кирило Арсеньєв із 52 робітниками, але основну роботу зробили самі переселенці. Місце обрали вдало: пагорб між Пслом, Сумкою та старим руслом Сумки, яке тепер звуть Стрілкою. Сьогодні це простір між вулицями Соборною та Воскресенською; цитадель стояла біля нинішнього скверу Шевченка, а еспланада заходила на майдан Незалежності.

Фортеця вийшла чималою: 27 веж, із них 4 проїзні, вісім воріт у зовнішній стіні — Покровські, Ворожбянські, Московські, Млинові та інші. Укріплення тягнулися близько семи кілометрів, а перед ними — рів такої ж довжини. Стіни й вежі були дубові, на земляному валу з частоколом. Кам'яних мурів місто так ніколи й не отримало. 1658 року між Пслом і Стрілкою прокопали ще один рів, що прикривав південь, а в 1670-х добудували укріплене передмістя. Так Суми стали найбільшою фортецею Слобожанщини.

Найбільшим ворогом дерев'яного міста була не татарська кіннота, а вогонь. Пожежі 1704 і 1706 років знищили сотні дворів: лише 1706-го згоріло близько 250 хат і дві вежі. Коли кордон відсунувся далеко на південь, фортеця стала непотрібною, і в 1786–1789 роках її розібрали.

Наприкінці 1658 року остаточно склався Сумський слобідський козацький полк, і Суми стали його полковим містом. Герасим Кондратьєв очолював полк понад сорок років, до 1701-го. Полк мав двадцять сотень і охоплював великі землі, зокрема Суджу, яка тепер у Курській області рф. 1732 року на його території жило близько 86 тисяч людей, серед них 3700 виборних козаків.

Сумські козаки воювали під Чигирином у 1677–1678 роках, ходили в Кримські походи 1687 і 1689 років (Суми були місцем збору військ), брали Азов у 1695–1696 роках, билися у Великій Північній та Семилітній війнах. Взимку 1708–1709 років, у розпал Північної війни, у Сумах була ставка Петра I: цар жив тут із сином Олексієм і фельдмаршалом Шереметєвим за кілька місяців до Полтави.

Кондратьєви стали справжньою династією. Після Герасима полковником був його син Андрій, якого вбили донські козаки Кіндрата Булавіна, потім онук Іван (помер 1726 чи 1727 року). Коштом Герасима й Андрія у 1696–1702 роках звели Воскресенську церкву — першу кам'яну будівлю Сум і родинну усипальницю. Там 1701 року поховали самого засновника. До 1785 року родині належало понад 130 тисяч гектарів землі.

Місто росло: з 2700 мешканців у 1660 році до 7700 у 1732-му. 1710 року тут з'явився склозавод, у 1732-му працювало п'ять шкіл, а з 1732/34 до 1743 року в Сумах засідала комісія, що керувала всіма слобідськими полками. 1765 року Катерина II скасувала козацький устрій Слобожанщини, і полк перетворили на Сумський гусарський.

Після 1765 року Суми стали центром Сумської провінції Слобідсько-Української губернії, з 1780-го — повітовим містом Харківського намісництва, а згодом Харківської губернії. 21 вересня 1781 року місто отримало герб: три чорні мисливські сумки із золотими ґудзиками на срібному полі, дві вгорі й одна внизу. Цей герб Суми носять і сьогодні.

У 1776–1788 роках збудували Спасо-Преображенський собор, 1790-го відкрили народне училище, а 1806-го — перший театр. У середині XIX століття в Сумах працювали склозавод, шкіряні й цегельні заводи, а чотири великі ярмарки на рік збирали купців з усієї Слобожанщини. 1850 року в місті жило понад 10 тисяч людей.

Головна історія Сум XIX століття — це історія родини Харитоненків. Іван Герасимович Харитоненко, син селянина з Нижньої Сироватки, почав із торгівлі, а в 1860-х заснував торговий дім «І. Г. Харитоненко і син». 1869 року він відкрив у Сумах Павлівський рафінадний завод, який, за деякими оцінками, давав 17% усього цукру імперії. Сума капіталу його сина Павла на початку XX століття перевищувала 15 мільйонів карбованців.

Харитоненки були не лише найбагатшими, а й найщедрішими людьми міста. Іван був міським головою, будував лікарні та богадільню; Павло збудував кадетський корпус і Троїцький собор на зразок петербурзького Ісаакіївського. Родині належала чи не половина нинішньої історичної забудови Сум. Поруч працювали інші цукрові династії — Суханови й Лещинські, і саме їм місто завдячує садибами, парками й Альтанкою.

Наприкінці століття Суми швидко модернізувалися. У січні 1877 року відкрили залізничну станцію на лінії Ворожба — Мерефа, 1896-го бельгійські інвестори заснували машинобудівні майстерні, з яких виріс майбутній завод імені Фрунзе. 1899 року відкрився кадетський корпус. Населення зростало: 27 564 мешканці за переписом 1897 року і близько 50 тисяч у 1913-му.

Революція й більшовицька влада зламали старі Суми. Пам'ятник Харитоненку на Покровській площі знищили, на його місці поставили Леніна, собори перетворили на склади, а директора художнього музею Никанора Онацького 1937 року розстріляли. 1926 року в місті жило 44 тисячі людей, понад 80% з них українці. Під час Голодомору 1932–1933 років у самих Сумах загинуло близько 5 тисяч людей, а 59 сіл нинішньої Сумщини занесли на «чорні дошки».

10 січня 1939 року утворили Сумську область, і місто стало обласним центром. 10 жовтня 1941 року Суми окупували німецькі війська; у лютому 1942-го нацисти вбили близько тисячі євреїв. Місто визволили 2 вересня 1943 року дивізії 38-ї армії. Фото святкування біля Альтанки облетіло газети, і відтоді вона стала символом Сум. У січні 1944 року тут формували штаб Першої польської армії.

Після війни Суми стали індустріальним містом. Розрісся машинобудівний завод імені Фрунзе (майбутнє Сумське НВО), 1954 року запрацював «Сумихімпром», де 1963-го відкрили перший у СРСР цех діоксиду титану. 1959 року почав роботу завод електронних мікроскопів, згодом відомий як SELMI. За Анатолія Бондаренка, який очолював міськвиконком у 1968–1980 роках, збудували новий міст через Псел, 11 шкіл і 29 дитсадків. За переписом 1989 року в Сумах жили 291 264 людини.

15 лютого 1991 року, ще до проголошення незалежності, міська рада повернула Сумам історичний герб 1781 року. 1993 року місцевий інститут отримав статус Сумського державного університету, а 1996-го на Покровській площі знову з'явився пам'ятник Івану Харитоненку. Повернулися й храми: Воскресенську церкву, Троїцький і Спасо-Преображенський собори знову відкрили для вірян.

Промисловість 1990-х переживала важкі часи: SELMI 2017 року визнали банкрутом, Сумське НВО накопичило найбільші в країні борги із зарплат. Натомість місто стало студентським і культурним: орган перенесли до філармонії, з'явилися фестивалі «Чехов-фест» і «Харитоненко-фест», 2010 року на Покровській площі поставили пам'ятник цукру-рафінаду. За оцінкою 2022 року в Сумах жили 256 474 людини.

Довгобуд на Стрілці

Одна з найвідоміших сумських «довгобудів» — міст через широку балку річки Стрілки там, де вулиця 20 років Перемоги (тепер Сумської артбригади) сходиться з Роменською. Його почали будувати 1988 року, щоб пустити транзит із роменської траси на харківську в обхід центру, але 1990-го, з розпадом радянського фінансування, роботи зупинилися. Майже двадцять років бетонні опори й прольоти стояли покинутими. Влітку 2009-го «Сумимостобуд» відновив роботи у три зміни без вихідних: підсилили старі колони, поклали дорожнє покриття й тротуари. 2 листопада 2009 року міст завдовжки 168 метрів і завширшки майже 24 метри нарешті відкрили — він став другим за довжиною в місті. Прем'єрка, яку чекали на відкриття, так і не приїхала, а держава ще лишалася винна будівельникам понад 8 мільйонів гривень. 2019 року міська рада назвала його Пантелеймонівським — за церквою святого Пантелеймона, що стоїть поруч.

24 лютого 2022 року бої в Сумах почалися вже по обіді. 25 лютого місто опинилося в оточенні. У ніч на 8 березня авіаудар забрав життя 22 мирних мешканців. Того ж дня гуманітарним коридором через Лохвицю й Лубни виїхали близько 5 тисяч людей. 4 квітня голова ОДА повідомив, що жодного населеного пункту області росіяни вже не контролюють, а 8 квітня їхні війська повністю залишили Сумщину. Кадетський корпус, на території якого точилися бої, переїхав до Хмельницького.

6 серпня 2024 року Сили оборони України зі Сумщини зайшли в Курську область рф. У березні 2025 року росіяни повернули Суджу й почали тиснути на прикордоння Сумщини. 13 квітня 2025 року, на Вербну неділю, дві ракети «Іскандер-М» влучили в центр міста: загинули 35 людей, зокрема двоє дітей, 125 дістали поранень. Україна встановила вісьмох російських офіцерів, відповідальних за удар.

Детальніше про оборону міста та сьогодення — на сторінці «Війна».

Станом на кінець лютого 2026 року внаслідок обстрілів на Сумщині загинули 578 цивільних, з них 29 дітей. Фронт стоїть приблизно за 18–20 км від міста, у 78 населених пунктах області оголошено примусову евакуацію. Удари продовжуються й восени 2026-го. Суми живуть, і кожна відновлена шибка та кожна вистава в укритті — частина цієї історії.