Чим живуть Суми

Головна сцена міста — Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Трупа народилася 1933 року в Лубнах, а 1939-го переїхала до Сум і сорок років грала в будинку Корепанова на Покровській. Власну велику будівлю на Театральній площі театр отримав 1980 року. Статус академічного — з 2012-го, національного — з 8 вересня 2020 року.

Другий театр — для дітей та юнацтва. Він починався 24 вересня 1974 року як обласний ляльковий, з 1981-го мав назву «Арлекін», а 2024 року відсвяткував півстоліття. Будинок Корепанова 1912 року, де він працює, — сам по собі пам'ятка.

Під час війни театри не зупинилися: вистави переносять в укриття, скорочують сезони, але глядачі приходять.

Сумська обласна філармонія з 1939 року працює в колишньому Дворянському зібранні 1891 року на Петропавлівській, 63. Зал на 370 місць оновили у 2007–2008 роках, коли сюди переїхав орган.

Цей орган — гордість міста. Rieger-Kloss, опус 3568, зібраний 1986 року в чеському Крнові: три мануали й педаль, 48 регістрів і 32-футовий педальний регістр, якого немає навіть у його харківського «близнюка». Спершу інструмент стояв у Троїцькому соборі, що в 1987–2001 роках був органним залом. Суми вважають одним із центрів органної музики в Україні.

13 квітня 2025 року ракетний удар вибив вікна філармонії й забрав життя органістки Олени Когут.

• Художній музей імені Никанора Онацького (1920) — понад 11 тисяч творів, від ікон до Шевченка, Айвазовського, Куїнджі та Приймаченко.
• Обласний краєзнавчий музей (1920) — близько 45 тисяч експонатів у «будинку з каріатидами».
• Будинок-музей Чехова в Луці (1960) — тимчасово зачинений, колекцію перевезено до краєзнавчого музею.
• Музей Чайковського в Низах — філія краєзнавчого музею в маєтку Кондратьєвих.
• Музей історії банківської справи (2006).

Під час війни частину колекцій евакуйовано, а музеї працюють за обмеженим графіком.

З 2013 року в Сумах проходить всеукраїнський театральний фестиваль «Чехов-фест», присвячений сумському літу письменника. «Харитоненко-фест» перетворює вулиці на виставку живих скульптур і маріонеток. Біля крейдяних гір Могриці до війни відбувався ленд-арт-фестиваль «Простір прикордоння».

Суми — місто трьох університетів, двох десятків коледжів і училищ та кількох тисяч іноземних студентів. Історія освіти тут почалася з харитоненківських часів: 1873 року відкрилися чоловіча Олександрівська гімназія й реальне училище, 1900-го — кадетський корпус, 1913-го — комерційне училище. Більшість цих будівель досі стоять і досі навчають.

Сумський державний університет виріс із навчально-консультаційного пункту при заводі Фрунзе, де у вересні 1948 року почали навчатися перші 30 заочників. Далі були філія Харківського політеху (1966), фізико-технологічний інститут (1990) й університет (13 серпня 1993). Медицину тут викладають з 1992 року, 2016-го до СумДУ приєднали Українську академію банківської справи, 2018-го — інститут мінеральних добрив. У QS World University Rankings 2026 СумДУ в групі 1001–1200 і четвертий серед українських ЗВО.

Війна вдарила по університету дев'ять разів, чотири з них — ракетами. 13 квітня 2025 року згорів Конгрес-центр, у колишньому окружному суді на Петропавлівській, 57 обвалилася стіна, а корпус академії банківської справи з баштою й курантами втратив годинник. У ніч на 18 серпня 2025 року повністю вигорів корпус «Н» із лабораторіями й обладнанням приблизно на 20 млн грн. За 2025 рік університет втратив близько 60 тисяч книжок, а 20 вересня 2026-го авіабомба вибила в головному корпусі близько 80% вікон. СумДУ працює далі.

Педагогічний університет імені Макаренка веде історію від вищих педагогічних курсів грудня 1924 року в будівлі реального училища; інститутом став 1933-го, університетом — 1999-го. Має понад 8 тисяч студентів і ботанічний сад 1934–1936 років на 4,76 га з понад тисячею видів рослин. Національний аграрний університет почався в квітні 1977 року як філія Харківського сільгоспінституту, а національний статус має з 2001-го; 14 липня 2025 року дрони влучили в корпус його бізнес-школи, поранивши шістьох людей.

Кадетський корпус, подарований місту Харитоненками, відкрили 15 серпня 1900 року. Потім тут були піхотна школа, артилерійське училище (з 1937 року), Сумське вище артилерійське командне училище, військовий інститут ракетних військ і артилерії, а з 2007-го — ліцей «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка. 24 лютого 2022 року саме тут ішли найзапекліші бої в місті, а восени того ж року ліцей перевели до Хмельницького.

Коледжі й училища: фаховий коледж мистецтв і культури імені Бортнянського (Коростельова, 18), медичний коледж (Паркова, 4; з 1930 року), фаховий коледж будівництва та архітектури (Петропавлівська, 108; веде родовід від комерційного училища 1913 року), коледж харчових технологій у будівлі комерційного училища 1910–1911 років (Ярослава Мудрого, 60), коледж економіки й торгівлі — колишній кооперативний технікум 1965 року (Троїцька, 37), машинобудівний коледж СумДУ, коледж аграрного університету, що починався 1903 року як земська сільськогосподарська школа, та Сумська філія Харківського університету внутрішніх справ (з 1995 року). 11 вересня 2025 року дрони влучили у вище професійне училище будівництва і дизайну на Охтирській, 28.

Футбол у Сумах має довгу і непросту історію: радянські «Спартак» і «Фрунзенець», потім «Явір», що 1999 року став «Спартаком» і збанкрутував 2006-го, і ФК «Суми», який 2019 року втратив професійний статус через договірні матчі. Головна арена — стадіон «Ювілейний» на 25 830 місць.

Найбільший сучасний успіх належить жіночому хокейному клубу «Сумчанка»: 16 лютого 2025 року він сенсаційно виграв Кубок європейських чемпіонів з індорхокею. А серед легенд міста — дворазовий олімпійський чемпіон зі спортивної ходьби Володимир Голубничий.

Суми двічі ставали промисловим містом. Спершу — цукровим: у другій половині XIX століття Харитоненки, Суханови й Терещенки збудували тут і довкола рафінадні заводи, і місто отримало прізвисько «цукрова столиця». Потім, у XX столітті, — машинобудівним і хімічним: величезні заводи Фрунзе й «Сумихімпром» давали роботу десяткам тисяч людей і перетворили повітове місто на обласний центр із населенням під 300 тисяч.

Завод Фрунзе — Сумське НВО

Усе почалося в листопаді 1896 року, коли імператор затвердив статут бельгійського анонімного товариства «Сумські машинобудівні майстерні». Бельгійці спершу орендували невеликий завод Антона Розенквіста біля озера Чеха, що працював з 1880-х, і робили обладнання для цукроварень. Після 1917-го завод націоналізували й назвали на честь Михайла Фрунзе. 1941 року обладнання й людей евакуювали, корпуси зруйнувала війна, і відбудова після визволення у вересні 1943-го тривала п'ять років.

За радянських часів завод виріс в одне з найбільших машинобудівних підприємств СРСР: хімічне, нафтогазове й компресорне обладнання, газоперекачувальні агрегати для магістральних газогонів. Ще в середині 2000-х тут працювало понад 16 тисяч людей, і НВО було найбільшим платником податків міста. Його довгі роки очолював Володимир Лук'яненко, який прийшов на завод 1961 року помічником майстра.

Потім почалася криза. Після конфлікту акціонерів і заморожування активів Костянтина Григоришина Високим судом Англії в грудні 2017 року працівникам роками не платили зарплату: 2021-го завод був найбільшим боржником із зарплат в Україні, близько 4 тисяч людей виграли суди на загальну суму приблизно 200 млн грн. 2019 року контроль повернувся до родини Лук'яненків. Історичні корпуси бельгійських майстерень на вулиці Горького, 58, з баштою над входом — пам'ятка архітектури.

«Сумихімпром»

Хімічний гігант на південно-східній околиці працює з 1950-х: мінеральні добрива, неорганічна хімія й діоксид титану — тут запустили перший у СРСР цех цього білого пігменту. Для хіміків збудували цілий район, Хіммістечко, з Палацом культури «Хімік» і однойменним готелем. Нині завод державний, але неплатоспроможний: борги сягнули 2,35 млрд грн, і держава безуспішно намагається його продати. Аукціон 13 жовтня 2026 року за стартовою ціною 1 млрд грн знову не відбувся — не прийшов жоден покупець.

SELMI і «Насосенергомаш»

SELMI запустили 1959 року: завод робив електронні мікроскопи й мас-спектрометри, а 1986-го при ньому створили НДІ електронної мікроскопії. У 1990-х він звався «Електрон», 1994 року став АТ «Селмі», з 2001-го належав російському Електрохімічному заводу. Банкрутство тяглося з 2010 року, ліквідацію оголосили 2017-го, а корпуси розпродали.

«Насосенергомаш» робить насоси, зокрема для атомних електростанцій. До великої війни його кінцевим власником був громадянин Росії, і продукцію через посередників у Європі й Азії продовжували постачати в РФ. 2022 року завод стягнули в дохід держави, згодом передали АРМА, а 2024-го — в управління «Енергоатому». У липні 2026 року нардеп Ярослав Железняк заявив, що через завод, імовірно, виводили гроші «Енергоатому» за схемою з посередником, — антикорупційні органи цим зацікавилися.

Цукор і горілка

Від Павлівського рафінадного заводу Харитоненків лишилися руїни, а Червонозоряний рафінадний завод нагадує про себе клубом на Привокзальній, 2 — пам'яткою архітектури. Лікеро-горілчаний завод «Горобина» веде історію з 1897 року й працює досі.

Герб. Срібний щит із трьома чорними мисливськими сумками із золотими ґудзиками й ременями, дві вгорі й одна внизу. Його ескіз 1776 року приписують Михайлові Щербатову, затверджено 21 вересня 1781 року, відновлено рішенням міської ради 15 лютого 1991-го. Чорний колір тлумачать як обачність і мудрість.

Альтанка. Неофіційний, але найулюбленіший символ міста — з листівок, магнітиків і весільних фото.

День міста. До 2003 року його святкували 26 червня, на згадку про чолобитну 1655 року, потім 2 вересня, у день визволення 1943-го. З 2012 року статут міста визначає перші вихідні — першу суботу вересня.